Загальний гематологічний аналіз крові

Термін виконання: 12 год з моменту потрапляння у лабораторію (плюс 1-2 для регіонів)

Досліджуваний матеріал: кров з ЕДТА (фіолетова пробірка, набір крові до мітки на пробірці відповідно до об'єму пробірки)

Метод визначення:

флуоресцентна проточна цитометрія + мікроскопія мазка за наявності патологічних зрушень

Загальноклінічний аналіз крові (ЗАК) – це один з найважливіших діагностичних методів і включає безліч гематологічних тестів, які дозволяють отримати докладну інформацію про стан периферичної крові. Це відносно дешевий, легко доступний скринінговий тест, у результаті якого можна виявити запалення, анемію, коагулопатію чи новоутворення гемопоетичних органів. Багато цих тестів проводять автоматизовані гематологічні аналізатори, а додаткову інформацію отримують при мікроскопічному дослідженні мазка крові, а також коментарі ветеринарного гематолога з морфології популяцій еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів. У деяких випадках мікроскопічне дослідження забарвленого мазка крові саме по собі дозволяє поставити діагноз. Але найчастіше інтерпретація загального аналізу крові здійснюється у поєднанні з біохімічним дослідженням крові, аналізом сечі, даних анамнезу та фізикального обстеження, що й надалі направлятиме клініциста при постановці діагнозу та виборі наступних дій.

Досліджувані параметри клінічного аналізу крові:

- визначення кількості еритроцитів та їх морфологічні особливості;

- визначення кількості лейкоцитів, виведення лейкоцитарної формули та морфологічні особливості лейкоцитів;

- визначення кількості нейтрофілів та паличкоядерних нейтрофілів;

- визначення кількості лімфоцитів;

- визначення кількості моноцитів;

- визначення кількості еозинофілів;

- визначення кількості базофілів;

- визначення кількості гемоглобіну;

- Гематокрит;

- еритроцитарні індекси (середній вміст гемоглобіну, середня концентрація корпускулярного гемоглобіну та середній об'єм еритроцита);

- Підрахунок чи оцінка кількості тромбоцитів.

У нашій лабораторії загальноклінічне дослідження крові проводиться за допомогою спеціального автоматизованого ветеринарного геманалізатора:

1) ветеринарний автоматичний гематологічний аналізатор MINDRAY BC - 5000VET спеціально розроблений для аналізу ветеринарних зразків. Забезпечує отримання результатів через 60 секунд. Вся інформація щодо аналізу, включаючи 21 параметр для собак, кішок, великої рогатої худоби та коней плюс три гістограми, відображається на великому кольоровому екрані. Зводить до мінімуму підрахунок клітин очима. Шість встановлених типів тварин – собака, кішка, велика рогата худоба, кінь, щур і миша, плюс три вільні типи тварин дозволяють проводити автоматичний підрахунок клітин для багатьох видів тварин. Це дозволяє отримати найдостовірніший результат. Повністю автоматичне очищення та заповнення реагентами веде до постійної готовності аналізатора.

При використанні всіх гематологічних аналізаторів рекомендується проводити мікроскопічне дослідження мазка крові для перехресної перевірки точності підрахунку лейкоцитів та тромбоцитів, що видається аналізатором, для перевірки підрахунку лейкоцитарної формули та для унеможливлення наявності скупчень тромбоцитів. Мікроскопічне дослідження часто потрібне для ідентифікації важливих додаткових патологічних змін, таких як сфероцитоз або присутність тілець Хайнца, а також наявності бластів, мастоцитів, мікрофілярій або паразитів в еритроцитах.

Кількість еритроцитів та їх морфологічні характеристики (RBC, Red Blood Cells)

Еритроцити – червоні кров'яні тільця, формені елементи, що беруть участь у газообміні, підтримці гомеостазу, гліколізі тощо. Найбільша їх кількість міститься у крові ссавців. Між кількістю еритроцитів в одиниці об'єму крові та їх власним об'ємом існує обернено пропорційна залежність: еритроцити ссавців – найменші. Відрізняються вони і формою в різних видів тварин. Морфологічні ознаки зрілих еритроцитів кішок, собак, коней та жуйних в основному схожі: у всіх у них в еритроцитах відсутнє ядро, забарвлюються вони ацидофільно та мають форму двояковогнутого диска, що збільшує контактну поверхню клітини та сприяє більш продуктивному транспорту кисню та вуглекислого газу. Основні відмінності полягають у розмірах та інтенсивності центральної зони просвітлення. Еритроцити містять до 95% гемоглобіну, що забезпечує транспортування кисню. Руйнуються вони в нормі переважно у селезінці.

Для клінічної практики має значення визначення кількості еритроцитів у мм³, в 1 мкл (в 1 л за міжнародною системою одиниць СІ), зміна їх форми (пойкілоцитоз), інтенсивності фарбування (гіперхромія, гіпохромія, нормохромія), наявність поліхромазії (поліхроматофілії) та різних включень у цитоплазмі еритроцитів чи патологічної зернистості.

Кількість еритроцитів, концентрація гемоглобіну та гематокриту – показники кількості еритроцитів і зазвичай підвищуються одночасно, хоча зміни можуть бути не суворо пропорційними при порушенні розміру еритроцитів та/або вмісту гемоглобіну в еритроцитах. Зниження кількості еритроцитів (анемія) може виникати при крововтраті, підвищеному руйнуванні еритроцитів (гемолізі) або при зменшенні утворення еритроцитів у кістковому мозку. Підвищення кількості еритроцитів, часто зумовлене гемоконцентрацією (відносний еритроцитоз) і, спостерігається при масивних та тривалих діареях, при утворенні транссудатів та ексудатів, при непрохідності кишечника, після інтенсивної м'язової роботи (через переміщення плазми з судин у тканині). При гемоконцентрації в'язкість зростає, що призводить до порушення кровообігу в мікроциркуляторному руслі, і клінічно проявляється порушенням зору, гіпертензією та ін.

Істинний еритроцитоз (поліцитемія) може бути первинною та вторинною і, відповідно, обумовлений такими причинами: автономним зростанням та дозріванням клітин - попередників еритроїдного ряду, незалежно від регуляторних механізмів; тканинною гіпоксією та/або надлишковим виробленням еритропоетину. Справжній еритроцитоз може мати пристосувальний характер і спостерігатися у фізіологічних умовах. Подібний механізм розвитку еритроцитозу (поліцитемії) діє і у пацієнтів із хронічною гіпоксемією, що виникає в результаті патології органів дихання, кровообігу та при хронічному отруєнні чадним газом, а також у високогірних районах.

Еритропенія – зниження кількості еритроцитів спостерігається при: анеміях, обумовлених недостатнім або неповноцінним годуванням, інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях, отруєннях гемолітичною отрутою, інвазійних хворобах, гемопаразитозів, лейкозах, злоякісних новоутвореннях.

Зміни морфології еритроцитів можуть відноситися до їх величини, форми та забарвлення. При описі змін еритроцитів використовується така термінологія:

анізоцитоз – виявлення у крові еритроцитів різних діаметрів. Спостерігається при анеміях різного генезу;

анізохромія – виявлення у мазках крові еритроцитів, пофарбованих з нерівномірною інтенсивністю. Спостерігається при анеміях різного генезу;
гіперхромія – підвищена інтенсивність забарвлення еритроцитів, пов'язана з підвищеним насиченням їхнього гемоглобіном;
гіпохромія - зниження інтенсивності забарвлення еритроцитів, зумовлене зниженням вмісту в них гемоглобіну. Спостерігається при залізодефіцитній анемії, сильних отруєннях, кровопаразитах.
пойкілоцитоз – наявність у периферичній крові великої різноманітності еритроцитів за формою.

Зміни морфологічних характеристик еритроцитів визначаються у процесі мікроскопії мазка периферичної крові. До основних патологічних форм еритроцитів відносяться: акантоцити, аглютинація, базофільна зернистість, кодоцити (мішенеподібна клітина), дакроцит, півтінь еритроциту (ексцентроцит), ехіноцит (шишкоподібна клітина; ягодоподібна клітина; зубчаста клітина), зубчаста клітина); клітина ), тільця Хайнца, кристали гемоглобіну, тільця Жоллі, гіпохромазія, макроцити, мікроцити, еритроцити з ядром, поліхромазія, еритроцитарні паразити або вірусні включення, монетні стовпчики, шистоцити (у тому числі фрагменти еритроцити) , сидеротичні включення (Тільця Паппенгеймера), сфероцити, стоматоцити, тороцити.

Визначення кількості лейкоцитів, виведення лейкоцитарної формули та морфологічні особливості лейкоцитів (WBC, White Blood Cells)

Двома компонентами підрахунку лейкоцитів є загальна кількість лейкоцитів та підрахунок лейкоцитарної формули. Загальна кількість лейкоцитів, що визначаються у периферичній циркуляції, виражають у кількості лейкоцитів на одиницю об'єму крові. Кількість лейкоцитів залежить від балансу між утворенням у кістковому мозку та споживанням у тканинах, хоча у дорослих тварин кількість циркулюючих лімфоцитів відносно незалежно від активності кісткового мозку, оскільки більшість лімфоцитів утворюється в периферичній лімфоїдній тканині. Перерозподіл між циркулюючим і маргінальним (пристіночним) пулами у відповідь на введення глюкокортикоїдів або надходження ендотоксину може впливати на кількість окремих категорій лейкоцитів, хоча дійсна кількість клітин не змінюється. Кількість клітин, що виявляються в периферичній циркуляції, відображає клітини, які переносяться кров'ю в один окремий момент часу, і не завжди точно відображає концентрацію тканин, особливо для еозинофілів.

У звичайній пробі крові можна виявити лейкоцити п'яти типів: нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, еозинофіли та базофіли. Всі ці типи клітин (а також еритроцити та тромбоцити) розвиваються з стовбурових клітин кісткового мозку. Лейкоцити поділяють на гранулоцити та агранулоцити. Гранулоцити, включаючи нейтрофіли, еозинофіли та базофіли, мають цитоплазматичні гранули та дольчасті ядра. До агранулоцитів належать моноцити та лімфоцити. У цих клітин відсутні цитоплазматичні гранули, загалом вони мають круглі або бобоподібні ядра з нерівними контурами.

При виведенні лейкоцитарної формули визначається відносна частка лейкоцитів кожного типу, що виражається у відсотках. Підвищення відсоткового вмісту 1 типу лейкоцитів призводить до зниження відсоткового вмісту лейкоцитів інших типів, тому результати, виражені у вигляді відсотків, може бути складно інтерпретувати. Абсолютні кількості лейкоцитів визначають, помножуючи загальну кількість лейкоцитів на відсоток клітин кожного типу у лейкоцитарній формулі. Абсолютні кількості – найбільш надійні щодо клінічної інтерпретації значення. Для перевірки точності автоматизованого підрахунку лейкоцитів та лейкоцитарної формули рекомендується як мінімум сканування мазка крові. Діагностичне значення має морфологія лейкоцитів.

Гемоглобін (Hb, Hemoglobin) - це залізо-порфіриновий білковий комплекс, який займає центральну позицію у фізіології як молекула, що зв'язує, транспортує і доставляє кисень до тканин. Також гемоглобін здатний зв'язувати вуглекислий газ і доставляти його у легені. Гемоглобін синтезується в еритроцитах, що розвиваються, його синтез узгоджується зі стадією розвитку попередників еритроцитів. Гемоглобін складається з двох альфа-і двох бета-поліпептидних ланцюгів, кожен з яких містить небілкову простетичну групу (гем), що міцно утримується в гідрофобній западині молекули гемоглобіну. Синтез ланцюгів гема і глобіну тонко скоординований так, що вільного гема або глобіну в цитоплазмі еритроїдних клітин, що розвиваються, мало або взагалі немає. Повторне використання гемоглобіну відбувається після руйнування еритроцитів усередині або поза судинним руслом. У фізіологічних умовах здійснюється позасудинний гемоліз старих еритроцитів, які надалі потрапляють до селезінки, де фагоцитуються макрофагами. При внутрішньосудинному гемолізі еритроцитів гемоглобін вивільняється у кровотік у вільній формі. Такий гемоглобін має високу окисну здатність. Плазма крові швидко «очищується" я» від вільного гемоглобіну за допомогою кількох механізмів. Найбільш важливим є зв'язування гемоглобіну з гаптоглобіном із подальшим захопленням цього комплексу клітинами ретикулоендотеліальної системи (РЕС). Період напіввиведення гемоглобіну становить 20-30 хвилин. До менш значимих шляхів знешкодження вільного гемоглобіну відносяться:

· Окислення гемоглобіну в метгемоглобін, який виводиться з організму;

· Гідроліз метгемоглобіну з виходом геміну (гема, що містить тривалентне залізо - гематин), який утворює комплекс з гемопексином, за допомогою якого транспортується в систему мононуклеарних фагоцитів (СМФ);

· зв'язування геміну з альбуміном (метгемальбумін) для транспортування до БМФ.

При значному внутрішньосудинному гемолізі та при перевищенні сполучної здатності гаптоглобіну гемоглобін видаляється з плазми крові нирками шляхом клубочкової фільтрації. У клітинах проксимальних ниркових канальців відбувається катаболізм гемоглобіну. При перевищенні порога реабсорбції проксимальними канальцями гемоглобін виводиться із сечею (гемоглобінурія). Гемоглобін у макрофагах руйнується шляхом гідролізу на глобін та гем-фрагменти. Потім ланцюги глобіну розщеплюються протеолітичними ферментами до амінокислот. У ході катаболізму гема утворюється білівердин, який надалі відновлюється до білірубіну. Іони заліза, що звільнилися, можуть бути використані для синтезу нових молекул гемоглобіну або для синтезу інших залізовмісних білків.

Гематокрит (НСТ, Hematocrit) – це відсотковий вміст еритроцитів у крові. Вимірювання гематокриту можна здійснити методом центрифугування з використанням мікрогематокритних капілярів. Похибка такого виміру становить лише ± 1%. Однією з переваг гематологічних приладів є те, що рівень гематокриту можна визначити розрахунковим шляхом з використанням концентрації еритроцитів (RBC) та середнього обсягу еритроцитів (MCV): HCT (%) = MCV(фл)×RBC(1012 л)/10.

У відповідь на стимуляцію симпатичної нервової системи, спричинену фізичним навантаженням, гіпоксією, крововиливами або хвилюванням, відбувається скорочення селезінки. Оскільки НСТ у селезінці значно вище (близько 80-90%), ніж у периферичній крові, то може відбутися збільшення цього показника до 1,3-1,5 разів щодо стану спокою у кішок, собак, коней та деяких морських ссавців. Анестезія (особливо барбітуратами) може призводити до розширення селезінки, внаслідок чого НСТ опускається нижче за референсну межу. Зіставлення результатів вмісту гемоглобіну та концентрації білка в плазмі може бути максимально інформативним. Визначення гематокриту – це найпростіший і найточніший метод виявлення анемії. Значення гематокриту слід зіставляти зі станом гідратації пацієнта та з урахуванням будь-якого можливого впливу на скорочення селезінки.

Еритроцитарні індекси (MCV, MCH, MCHC)

MCV (Mean Cell Volume) - являє собою середній об`єм еритроциту, виміряний у фемтолітрах (фл). Розрахунковий показник: MCV (фл) = (НСТ × 10) ÷ RBC (млн.) Ретикулоцитоз є найбільш поширеною причиною макроцитозу (збільшення MCV), особливо при появі в крові ранніх форм ретикулоцитів (більших клітин). Молоді тварини більшості видів мають невеликі еритроцити, тобто відзначається мікроцитоз (низький MCV). Мікроцитоз може розвиватися при дефіциті заліза, який найчастіше зустрічається у молодих тварин. Додатковий поділ клітин відбувається до досягнення критичної концентрації гемоглобіну в цитоплазмі, необхідної для припинення синтезу ДНК та поділу клітин. Згодом утворюються дрібніші клітини.

MCH (Mean Cell Hemoglobin) – середній вміст гемоглобіну в еритроцитах, розрахований на пікограмах (пг). Розрахунковий показник: MCH (пг) = (концентрація Hb × 10) ÷ RBC (млн.). MCH не дає додаткових переваг при інтерпретації клінічного аналізу, оскільки залежить від MCV та MCHC. Наприклад, дрібніші еритроцити містять менше Hb, таким чином, значення MCH буде знижено. Величина MCH, як правило, прямо корелює з величиною MCV, за винятком тварин, які мають макроцитарні гіпохромні еритроцити. У деяких випадках при залізодефіцитній анемії MCH може зменшуватись до зниження MCHC. MCH зазвичай не використовується у класифікації анемій. Якщо динаміка значень MCHC і MCH відрізняється, то інтерпретація концентрації гемоглобіну має ґрунтуватися на значенні MCHC, оскільки цей індекс коригується, виходячи з об'єму клітин.

MCHC (Mean Corpuscular Hemoglobin Concentration) – середня концентрація гемоглобіну в еритроцитах. Розрахунковий показник: MCHC (г/дл) = (Концентрація Hb (пг)×100) ÷ HCT (%).

MCHC є найточнішим еритроцитарним індексом, оскільки його розрахунок не залежить від кількості еритроцитів. Проте якщо НСТ є розрахунковим значенням (як це відбувається в автоматичних гематологічних аналізаторах), то точність MCHC може знижуватися. Значення MCHC використовується для класифікації анемій. Збільшення MCHC, як правило, відбувається внаслідок гемолізу (in vitro чи in vivo). У процесі визначення концентрації гемоглобіну враховується як внутрішньоклітинний і позаклітинний гемоглобін, але у формулі розрахунку MCHC передбачається, що весь Hb є внутрішньоклітинним, що призводить до помилкового завищення показника. Справжнє зростання значення MCHC зазвичай не відбувається, оскільки вміст гемоглобіну в клітині є обмеженою величиною. MCHC може знижуватись при ретикулоцитозі, тому що в ретикулоцитах міститься менше гемоглобіну. Гіпохромія (тобто низьке значення MCHC) має місце у деяких випадках при дефіциті заліза.

Зниження MCH або MCHC або обох зазвичай пов'язане з регенеративними реакціями у видів, що вивільняють ретикулоцити у великих кількостях. Однак у коней регенеративна реакція нормохромна. В інших видів дефіцит заліза викликає мікроцитарну, гіпохромну анемію, але залізодефіцитна анемія вважається нормохромною у коней.

Тромбоцити (PLT, Platelets) – це без'ядерні кров'яні пластинки (уламки мегакаріоцитів), які є одним із факторів першої лінії захисту від кровотечі у місцях ушкодження судин. Також тромбоцити є основними компонентами крові, що беруть участь в утворенні тромбу, запальних реакціях та неопластичних процесах за рахунок своєї здатності до синтезу білків. Тромбоцити мають рецептори на клітинній мембрані, які сприймають зовнішні сигнали та передають їх за складною системою взаємодії біомолекул. Ця система включає іони, білки, нуклеотиди і фосфоліпіди. В результаті тромбоцити набувають здатності до адгезії, агрегації, а потім до вивільнення гранул та прокоагулянтної активності. Коли молекули, що специфічно розпізнаються тромбоцитами (агоністи), зв'язуються з їх рецепторами, вони викликають передачу сигналів, що призводить до структурних змін глікопротеїнів на поверхні мембран тромбоцитів, які потім сприяють зв'язування білків, опосередковують адгезію і агрегацію. У свою чергу, зв'язування адгезивних протеїнів з рецепторами призводить до збільшення вивільнення гранул із тромбоцитів, утворення фібрину та ретракції згустку. Перехресна взаємодія між рецепторами тромбоцитів та сигнальними молекулами є ключовим фактором активації тромбоцитів. При агрегації тромбоцитів може відбуватися помилкове заниження результатів при автоматичному підрахунку тромбоцитів.

При дослідженні кількості тромбоцитів як антикоагулянт зазвичай використовується ЕДТА.

Забір зразків крові від кішок у контейнери, з цитратом як антикоагулянт, що містять інгібітори тромбоцитів, такі як теофілін, аденозин і дипіридамол, зменшує агрегацію тромбоцитів і дозволяють уникнути заниження кількості тромбоцитів, але при цьому може відбуватися зміна морфології інших клітин крові, некоректному їх підрахунку.

Гігантські тромбоцити можна виявити в мазках крові при тромбоцитопенії, спричиненій надмірним споживанням або руйнуванням тромбоцитів без зміни кістковомозкової продукції. Фрагменти тромбоцитів (мікротромбоцити) менше ніж 1 мкм у діаметрі відзначаються при залізодефіцитній анемії (часто супроводжується тромбоцитозом), аплазії кісткового мозку, імуноопосередкованої тромбоцитопенії або як артефакт (in vitro) при зберіганні крові в контейнері.

Показання: є одним із загальних рекомендованих досліджень, що проводяться для будь-якої хворої тварини; є одним із загальних досліджень, які проводяться з метою профілактичного скринінгу будь-якої старіючої тварини, передопераційного обстеження.

Підготовка пацієнта: не потрібно

Метод відбору: венепункція

Преаналітика:

1. Взяття крові - пробірка з бузковою/фіолетовою кришкою / наповнювач: Калій ЕДТА.

2. Заповнити пробірку кров'ю СТРОГО до позначки на етикетці.

3. Обережно перевернути пробірку 7-10 разів для перемішування крові з антикоагулянтом.

4. Контейнер маркувати П.І.Б. власника та прізвисько тварини, заповнити направний бланк, вказавши код клієнта.

5. Стабільність проби: 3 дні при +2°С…+8°С.

5. Температурний режим транспортування +2℃…+8℃

Інтерпретація: Результати дослідження містять інформацію виключно лікарям. Діагноз ставиться виходячи з комплексної оцінки різних показників, додаткових відомостей і від методів діагностики.

Гемоглобін: підвищення рівня

Відносне:

Ø гемоконцентрація;

Ø скорочення селезінки.

Абсолютне:

Ø гіпоксія (захворювання серця, легень);

Ø еритропоетин-продукуючі пухлини;

Ø первинний еритроцитоз (справжня поліцитемія).

Зниження рівня:

Ø анемія хронічних захворювань;

Ø зниження синтезу еритропоетину (хронічна хвороба нирок);

Ø втрата крові (травма, хірургічне втручання, неоплазія, виразки шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), наявність гельмінтів, порушення системи гемостазу);

Ø гемоліз (імунообумовлений – первинний або вторинний, інвазія гемопаразитів, отруєння цинком та міддю, фрагментація еритроцитів, дія зміїної отрути;

Ø дефіцит заліза;

Ø ендокринні захворювання (гіпотиреоз);

Ø захворювання кісткового мозку (апластична анемія, інфекційні захворювання, токсичне пошкодження кісткового мозку, справжня еритроцитарна анемія, мієлопроліферативні захворювання);

Ø голодування (рідко)

Гематокрит: підвищення рівня

Відносне:

Ø гемоконцентрація;

Ø скорочення селезінки.

Абсолютне:

Ø гіпоксія (захворювання серця, легень);

Ø еритропоетин-продукуючі пухлини;

первинний еритроцитоз (справжня поліцитемія)

Зниження рівня:

Ø анемія хронічних захворювань;

Ø зниження синтезу еритропоетину (хронічна хвороба нирок);

Ø втрата крові (травма, хірургічне втручання, неоплазія, виразки шлунково-кишкового тракту, інвазії гельмінтів, порушення системи гемостазу);

Ø гемоліз (імунообумовлений – первинний або вторинний, інвазія гемопаразитів, отруєння цинком та міддю, фрагментація еритроцитів (у т. ч. при ДВС-синдромі), дія зміїної отрути);

Ø дефіцит заліза;

Ø ендокринні захворювання (гіпотиреоз);

Ø голодування (рідко)

Еритроцити: підвищення рівня

Відносне:

Ø гемоконцентрація;

Ø скорочення селезінки.

Абсолютне:

характерно для деяких порід собак (грейхаунд);

Ø гіпоксія (серцево-легеневі захворювання);

Ø пухлини, які продукують еритропоетин;

Ø первинний еритроцитоз (справжня поліцитемія).

Зниження рівня:

Ø фізіологічне (літні та новонароджені тварини);

Ø анемія хронічних захворювань;

Ø зниження синтезу еритропоетину (хронічна хвороба нирок);

Ø крововтрата (травма, хірургічне втручання, неоплазія, виразки шлунково-кишкового тракту, наявність гельмінтів, порушення системи гемостазу);

Ø дефіцит заліза;

Ø ендокринні захворювання (гіпотиреоїдизм);

Ø голодування (рідко).

Еритроцитарні індекси MCV: підвищення показників

Ø ретикулоцитоз;

Ø інфекційні захворювання;

Ø хибне завищення (при аглютинації еритроцитів, підвищення осмолярності in vivo).

Зниження показників:

MCV

Ø дефіцит заліза;

Ø печінкова недостатність;

Ø молодий вік;

Ø хибне заниження (непропорційно кількість ЕДТА, зниження осмолярності in vivo).

MCHC

Ø ретикулоцитоз (необхідне підвищення > 20% для помітного зниження MCHC);

Ø дефіцит заліза;

Ø печінкова недостатність (рідко).

Вплив віку та породи на параметри еритроцитів у порівнянні з дорослими: число еритроцитів, Hb та Hct підвищено при народженні, різко знижуються протягом 12-24 годин та показують поступове зниження протягом наступних 2 тижнів до рівнів на нижньому кінці контрольних інтервалів для дорослих. MCV підвищений при народженні, а потім знижується, досягаючи надиру при народженні. від 3 до 5 місяців; Значення є мікроцитарними порівняно з еталонними інтервалами для дорослих віком від 9 місяців до 1 року. Вважається, що мікроцитоз виникає через відносний дефіцит заліза через обмежене зберігання заліза в організмі або низьку концентрацію заліза в материнському молоці. Вплив породи на індекси еритроцитів відбивається у вищих значеннях Hct, Hb і RBC у «гарячих» порід (арабів і чистокровних) порівняно з «холоднокровними» породами коней та поні. Крім того, чистокровні мають менший зареєстрований MCV у порівнянні з тягловими кіньми. Дуже важливо використовувати референтні значення, що відповідають породі та віком.

Тромбоцити – підвищення рівня:

Ø реактивний тромбоцитоз (запальний процес, дефіцит заліза, травма або хірургічне втручання; рецидивуючий тромбоцитоз);

Ø неоплазії;

Ø гіперадренокортицизм;

Ø спленектомія;

зниження рівня:

Ø імунообумовлене руйнування тромбоцитів;

Ø підвищене споживання (кровотеча, інфекційні захворювання, тромбоемболічна хвороба);

Ø гемодилюція;

Ø порушення утворення тромбоцитів (захворювання кісткового мозку).

У коней кількість і розмір тромбоцитів прямо пропорційні, а не обернено пропорційні, як у деяких видів. Нормальна кількість тромбоцитів у коней є найнижчими серед звичайних домашніх видів тварин. Причинами тромбоцитопенії є підвищене використання тромбоцитів, зниження продукції, підвищене руйнування та секвестрація. З цих етіологій тромбоцитопенія у коней найчастіше пов'язана з сухотними процесами, пов'язані із запаленням та ендотоксемією. Тромбоцитопенія є частим наслідком отруєння зміями, ймовірно через споживання і секвестрацію на тлі запалення, викликаного отрутою.

Менш часта причина тромбоцитопенії у коней - імуноопосередкована тромбоцитопенія. Етіологія, пов'язана з нею, включає інфекційні, неопластичні та ідіопатичні стани. При інфекційній анемії коней (ІФА) в інфекційних імунних комплексах, що складаються з вірусних частинок ІФА та антитіл, відкладатися на тромбоцитах, спрямовуючи їх на руйнування. Крім того, ІФА-індукованою імуно-опосередкованою тромбоцитопенією свідчить про відсутність компенсаторного мегакаріоцитопоезу, що сприяє розвитку тромбоцитопенії. Механізм тромбоцитопенії при інфекції Anaplasma phagocytophilum також може бути імунно-опосередкованим.

Тромбоцитоз у більшості видів найчастіше пов'язаний із фізіологічними чи реактивними процесами. Фізіологічний тромбоцитоз розвивається вдруге на адреналін-індуковане скорочення селезінки. Повідомляється про реактивний тромбоцитоз, вторинний по відношенню до запалення, інфекції або неоплазії. В одній популяції, що вивчається, тромбоцитоз був зареєстрований у 1% коней протягом 5-річного періоду. Тромбоцитоз був тісно пов'язаний із запальними чи інфекційними захворюваннями. Тромбоцитоз також частіше виникав у молодих коней та жеребців.

Лейкоцити – підвищення рівня:

Ø запалення;

Ø некроз тканин;

Ø вплив кортикостероїдів (гіперадренокортицизм, терапія глюкокортикоїдами, ендогенне вивільнення кортизолу внаслідок стресу чи захворювання);

Ø гострий лімфобластний лейкоз;

Ø хронічний лімфоцитарний лейкоз;

Ø гострий, хронічний мієлоїдний лейкоз;

Ø дефіцит молекул адгезії лейкоцитів.

Зниження рівня:

Ø надмірна потреба у клітинах (наприклад, сильне запалення та/або ендотоксемія);

Ø зниження продукції (апластична анемія, імунообумовлена руйнація клітин-попередників);

Ø алейкемічний (сублейкемічний) гострий лейкоз;

Ø інфекційні захворювання;

Ø дія деяких лікарських речовин;

Ø мієлодиспластичний синдром;

Ø циклічна нейтропенія (гемопоез).

Резервуар нейтрофілів коней має проміжний розмір порівняно з собачим та бичачим пулами, які мають відповідно найбільший та найменший пули. Коли резервний пул зменшується під час запальної реакції, вивільняються молодші нейтрофіли (наприклад, паличкоядерні, метамієлоцити) з пулу дозрівання. Це зрушення вліво вважається ознакою гострого запалення. У коней може бути незначна нейтрофілія або зміщення вліво під час запалення. При сильному запаленні пули зберігання та дозрівання можуть виснажуватися, що призводить до нейтропенії. Нейтропенія з наявністю незрілих нейтрофілів називається «дегенеративним зрушенням вліво» і припускає, що виробництво та вивільнення нейтрофілів не адекватні потребі. Збереження дегенеративного зміщення вліво є поганою прогностичною ознакою.

Моноцитоз може бути ознакою як гострого, так і компенсованого (хронічного) запалення та зазвичай відображає потребу в макрофагах. Запальні процеси, що викликають гістіоцитарну відповідь, пов'язані з моноцитозом. Виробництво еозинофілів кістковим мозком займає від 2 до 6 днів. Етіологія еозинофілії у коней подібна до етіології інших видів і включають паразитизм, реакції гіперчутливості і паранеопластичний феномен. Мультисистемне еозинофільне епітеліотропне захворювання, хоч і пов'язане з еозинофільним абдомінальним випотом та еозинофільною гіперплазією кісткового мозку, не повідомлялося про зв'язок з периферичною еозинофілією. Антигенна стимуляція може спричинити лімфоцитоз; однак лімфоцитоз у коней частіше пов'язаний з реакціями, пов'язаними з адреналіном. Наявність реактивних лімфоцитів підтверджує інтерпретацію антигенної стимуляції навіть за відсутності лімфоцитозу.

Форма видачі результату: кількісний

Page updated

Google Sites

Report abuse