Embedded Files
Електроліти (натрій, калій, хлор)
Термін виконання: 1 день (плюс 1-2 для регіонів)
Досліджуваний матеріал: Сироватка крові
Метод визначення: за допомогою електролітного аналізатора
Натрій
Натрій є важливим катіоном позаклітинної рідини організму. Всмоктування натрію відбувається у тонкому кишечнику з допомогою механізмів активного транспорту. При гіпотензії натрій може бути майже повністю абсорбований у товстому відділі кишківника. Натрій вільно фільтрується нирками і майже весь відфільтрований натрій реабсорбується. У початковому відділі проксимальних звивистих канальців нирок натрій реабсорбується разом з глюкозою, фосфатом, амінокислотами та бікарбонатом, тоді як реабсорбція натрію в дистальному відділі відбувається спільно з хлором. Натрій також активно реабсорбується в товстому висхідному відділі петлі Генле.
Функція натрію в організмі полягає у підтримці нормального кров'яного тиску, об'єму крові та функціонування м'язів та нервів. Концентрація натрію у плазмі знаходиться в межах вузького діапазону. Баланс даного катіону в крові залежить від споживання натрію з їжею та водою та виведення його із сечею. Лише невелика кількість натрію втрачається з фекаліями та потом, але при деяких захворюваннях або фізіологічних станах, залежно від виду тварини, ці шляхи виділення можуть стати більш значущими.
Регуляція вмісту натрію у крові нерозривно пов'язані з регуляцією водного балансу організму. Вода становить приблизно 60% від маси тіла, близько третини її знаходиться у внутрішньоклітинній рідині та одна третина – у позаклітинній рідині. Приблизно одна чверть позаклітинної рідини знаходиться в судинній мережі, тоді як три чверті присутні в інтерстиції. Водний баланс між різними рідинними просторами залежить від осмотичного тиску, і натрій, поряд із пов'язаним з ним аніонами, є основним фактором, що визначає позаклітинну осмолярність. Калій-натрієвий насос забезпечує стабільність градієнта іонів щодо внутрішньої та зовнішньої поверхонь клітинної мембрани, але натрій може вільно проходити через стінки кровоносних судин по градієнту концентрації, врівноважуючи концентраційну різницю між інтерстиціальним та судинним просторами. Концентрація натрію в сироватці крові не обов'язково відображає його вміст в організмі, оскільки цей показник відображає кількість натрію по відношенню до загальної кількості води в організмі. Якщо загальний вміст води в організмі дуже високий (стан гіпоосмолярності) або дуже низький (стан гіперосмолярності), то виміряна концентрація натрію в сироватці може бути в межах норми, навіть якщо загальний вміст катіону в організмі порушено. Рецептори у стінках судин визначають зміни осмолярності та кров'яного тиску, внаслідок чого змінюється реабсорбція або виділення натрію та води нирками. Збільшення осмолярності плазми всього на 1-2% уловлюватиметься осморецепторами в гіпоталамусі, що призведе до секреції вазопресину (антидіуретичного гормону) із задньої частки гіпофіза. З іншого боку, зниження об'єму крові на 10%, яке сприймається рецепторами, призводить до вивільнення вазопресину незалежно від осмолярності. Вазопресин посилює реабсорбцію води в збиральних канальцях нирок, тим самим заповнюючи кількість рідини в судинному руслі. При підвищенні кров'яного тиску або збільшенні об'єму крові імпульси від барорецепторів, розташованих у передсердях та судинах, надходять у гіпоталамус та інгібують вивільнення вазопресину. При цьому зменшується реабсорбція натрію у дистальних відділах нефрону. Клітини юкстагломерулярного апарату нирок є барорецепторами, які реагують на низький кров'яний тиск. Ці клітини активують ренін-ангіотезин-альдостеронову систему (РААС) шляхом секреції реніну. Ренін розщеплює ангіотензиноген до ангіотензину I, який потім перетворюється на ангіотензиноген II за допомогою ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II викликає вивільнення альдостерону з надниркових залоз, підвищує секрецію вазопресину, а також стимулює спражні центри. Альдостерон діє на складальні трубочки кортикального шару нирки, підвищуючи реабсорбцію натрію. Реабсорбція натрію у поєднанні або з секрецією калію (ще одна дуже важлива функція альдостерону), або з реабсорбцією хлору служить для підтримки електронейтральності.
Калій
Калій є основним внутрішньоклітинним катіоном, який відіграє важливу роль у мембранному потенціалі спокою клітин. У клітинах міститься близько 95-98% загального вмісту калію в організмі, при цьому 60-75% знаходиться в міоцитах. Різниця потенціалів між внутрішньою та зовнішньою сторонами мембрани, а також підтримка високої концентрації калію всередині клітини досягається завдяки роботі Na/K-насоса за участю молекул АТФ. Калій всмоктується у шлунку та тонкому відділі кишечника. У нирках калій не реабсорбується, тому від надходження калію з їжею залежатиме його вміст у організмі. Клінічні паліємії більш виражена при неодноразовому утворенні випотів та дренуванні порожнин. До шлунково-кишкових захворювань, які найчастіше пов'язані з гіперкаліємією, відноситься трихоцефальоз при значній мірі інвазії. Переміщення калію між поза- та внутрішньоклітинною рідиною відіграє велику роль у підтримці постійної концентрації калію в сироватці крові. Вихід калію з клітин з розвитком гіперкаліємії може бути викликаний надходженням іонів водню та хлору до клітин, що відбувається при метаболічному ацидозі. Так як інсулін відіграє важливу роль у перенесенні калію з позаклітинного простору у внутрішньоклітинний, то його дефіцит може призвести до гіперкаліємії. Оскільки калій у високій концентрації знаходиться в клітинах, то велике пошкодження тканин або клітин (синдром лізису пухлини, рабдоміоліз або тяжка травма), як правило, супроводжується розвитком гіперкаліємії, особливо у випадках одночасного зниження ниркової екскреції. Псевдокаліємія розвивається внаслідок порушення техніки взяття крові, при тромбоцитозі, лейкоцитозі та гемолізі. При цьому будуть відсутні клінічні ознаки гіперкаліємії та сприятливі фактори її розвитку. У тромбоцитах міститься велика кількість калію, що вивільняється при їх активації. Згортання крові, отже, може призвести до підвищення концентрації калію в сироватці крові, особливо якщо присутній тромбоцитоз. Референсні інтервали калію для сироватки крові трохи вищі, ніж для плазми. Гемоліз призводить до виходу калію з еритроцитів. Кількість калію в еритроцитах змінюється залежно від виду тварин і навіть породи. Коні, свині та велика рогата худоба мають більш високий вміст калію в еритроцитах, порівняно з кішками та собаками, за винятком японських порід собак (акіта-іну та ін).
Гіпокаліємія є одним із найбільш поширених порушень електролітного балансу у пацієнтів у критичному стані, незважаючи на те, що остаточна причина цієї зміни не завжди може бути встановлена. Гіпокаліємія може бути результатом зниження споживання калію з їжею, збільшення його екскреції, втратою через шлунково-кишковий тракт (блювання, діарея), переміщення цього катіону між внутрішньо- та позаклітинним простором, або, що буває частіше, комбінації всіх цих причин. Зниження споживання калію може сприяти розвитку гіпокаліємії, але, як правило, не є причиною самої по собі. Гіпокаліємія може бути викликана ятрогенним шляхом при призначенні розчинів з низьким вмістом калію. Гіпокаліємія, пов'язана з хронічною нирковою недостатністю, найчастіше зустрічається у кішок. Ацидоз дистальних ниркових канальців, постобструкційний діурез, діабетичний кетоацидоз та застосування діуретиків (не калійзберігаючих) – все це може призвести до збільшення екскреції калію та гіпокаліємії. Альдостерон викликає реабсорбцію натрію (з пасивною абсорбцією хлору) у дистальних відділах нефрону та секрецію калію. Альдостерон також підвищує активність Na/K-АТФази у дистальних звивистих канальцях, посилюючи секрецію калію в дистальній частині нефрону. Однак гіперальдостеронізм є рідкісною причиною розвитку гіпокаліємії. Значне переміщення калію з позаклітинного простору у внутрішньоклітинний також може призвести до гіпокаліємії, що виникає внаслідок надлишку інсуліну, інфузії глюкози або розвитку метаболічного алкалозу. Катехоламіни, що вивільняються в результаті болю, сепсису або травми, також здатні викликати зсув калію шляхом переміщення його всередину клітини.
Хлор
При оцінці вмісту хлору у сироватці крові важливо зіставляти рівень хлору з рівнем натрію та кислотно-основним станом тварини. Якщо відхилення концентрації хлору пропорційні відхиленням концентрації натрію, то принципи змін аналогічні тим, що були розглянуті при гіпонатріємії або гіпернатріємії. Якщо зміна концентрації хлору виявляється більшою, ніж зміна концентрації натрію, слід враховувати концентрацію бікарбонату та результати аналізу газів крові.
Гіперхлоремія зазвичай супроводжується втратою води. Однак гіперхлоремія може бути пов'язана із зниженням рівня бікарбонату у крові. Втрата бікарбонату може виникати внаслідок порушень з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, гіперсалівація у великої рогатої худоби, блювання вмістом кишечника, як у разі кишкової непрохідності). Втрата бікарбонату через нирки відбувається при проксимальному або дистальному тубулярному ацидозі. У відповідь на респіраторний алкалоз послаблюється механізм збереження бікарбонату в нирках, що призводить до утримання хлору та розвитку гіперхлоремії.
Гіпохлоремія. Метаболічний алкалоз призводить до більшого зниження концентрації хлору у крові, ніж зниження концентрації натрію. У процесі секреції соляної кислоти у шлунку вміст хлору у сироватці крові знижується, а кількість бікарбонату збільшується. Ці зміни, як правило, оборотні, коли з кишечника абсорбуються іони водню та хлору, а також вода. Якщо шлунковий вміст губиться внаслідок блювоти або обструкції пилориного відділу, а також функціональної обструкції, концентрація хлору в сироватці крові залишатиметься низькою, а рівень бікарбонату буде підвищеним. Вміст хлору в сироватці знижуватиметься, коли рівень бікарбонату зростатиме у відповідь на розвиток хронічного ацидозу респіраторного. Таким чином, підбиваючи підсумок ролі хлору у підтримці буферної системи крові та кислотно-лужного балансу, можна сказати, що підвищений вміст хлору в сироватці крові пов'язано з метаболічним ацидозом, тоді як гіпохлоремія пов'язана з метаболічним алкалозом.
Ізотонічна дегідратація
Пропорційна втрата NaCl та води (у деяких випадках при діареї та захворюваннях нирок). Концентрація [Na] та [Cl] у крові не змінюється, відбувається збільшення гематокриту та вміст загального білка у сироватці крові (величина загального білка у сироватці крові та/або гематокриту може не збільшуватися, якщо відзначається одночасна втрата білка та/або анемія).
Осмолярність плазми практично не змінюється, вода не переміщається із внутрішньоклітинного простору у позаклітинний, тому обсяг позаклітинної рідини зменшується.
Гіпертонічна дегідратація (позаклітинна рідина стає гіпертонічною)
Втрата води більша за втрату NaCl (нецукровий діабет, зниження споживання води або відсутність доступу до неї, гіпертермія або прискорене дихання, осмотичний діурез, діарея).
Збільшення концентрації [Na] та [Cl] у крові, збільшення гематокриту та вміст загального білка у сироватці крові (величина загального білка у сироватці крові та/або гематокриту може не збільшуватись, якщо відзначається одночасна втрата білка та/або анемія).
В результаті підвищення осмолярності плазми вода для підтримки об'єму позаклітинної рідини переміщається з внутрішньоклітинного області в позаклітинний простір. Розвивається клітинний ексікоз
Гіпотонічна дегідратація (гіпотонія позаклітинної рідини)
Втрата NaCl перевищує втрату води (секреторна діарея, блювання, випот, сильне потовиділення у коней).
Зниження концентрації [Na] та [Cl] у крові, збільшення гематокриту та вміст загального білка у сироватці крові (величина загального білка у сироватці крові та/або гематокриту може не збільшуватися, якщо відзначається одночасна втрата білка та/або анемія).
Осмолярність плазми знижується, вода переміщається із позаклітинного простору у внутрішньоклітинний. Розвивається набряк клітин (внутрішньоклітинна гіпергідратація), посилюючи дефіцит рідини у позаклітинному просторі.
Підвищення рівня:
Натрій
Псевдогіпернатріємія (дегідратація, використання антикоагулянтів, що містять натрій).
Відсутність доступу до води, гіподипсія.
Нецукровий діабет.
Гіпертермія, гарячковий стан.
Втрата гіпотонічної рідини (гіповолемія).
Осмотичний діурез.
Застосування діуретиків.
Хронічна ниркова недостатність (ХНН).
Неолігурична гостра ниркова недостатність.
Постобструктивний діурез.
Розлади шлунково-кишкового тракту (блювання, діарея, обструкція тонкого відділу кишечника).
Випоти.
Термічні опіки
Гіперволемія.
Введення гіпертонічних розчинів.
Гіперадренокортицизм.
Калій
Псевдогіперкаліємія (гемоліз, тромбоцитоз, лейкоцитоз, вагітність у собак, дефіцит фосфофруктокінази у собак).
Підвищене споживання калію з їжею, ятрогенна причина.
Зниження виділення калію із сечею (порушення відтоку сечі, анурічна або олігурична стадія ниркової недостатності, випот, порушення з боку шлунково-кишкового тракту, гіпоадренокортицизм, повторне дренування випотів, гіпоренінемічний гіпоальдостеронізм).
Діабетичний кетоацидоз.
Великий некроз тканин (рабдоміоліз, синдром розпаду пухлини, травма).
Гіпоадренокортицизм.
Метаболічний ацидоз.
Хлор
Псевдогіперхлоремія (виражений хільоз, дія деяких лікарських препаратів).
Перевищення споживання хлору над екскрецією.
Дегідратація.
Нецукровий діабет.
Дія кортикостероїдів.
Нирковий канальцевий ацидоз.
Гіпоальдостеронізм.
Хронічний респіраторний алкалоз.
Ниркова недостатність.
Зниження рівня:
Натрій
Псевдогіпонатріємія (виражена гіперпротеїнемія, гіперліпемія).
Транслокаційна гіпонатріємія.
Гіперглікемія.
Зниження виділення води нирками (з різних причин).
Посилене споживання води, що перевищує здатність виділень нирок.
Калій
Псевдогіпокаліємія (виражена ліпемія).
Зниження надходження калію з їжею, ятрогенна причина.
Підвищена втрата через ШКТ (блювання, діарея).
Підвищена втрата через нирки (ХНН у кішок, постобструктивний діурез, цукровий діабет, призначення (не калійзберігаючих) діуретиків, гіперадренокортицизм, гіпомагніємія, гіпертиреоз у кішок, дистальний канальцевий ацидоз, проксимальний канальцевий ацидоз після лікування гідрокарбонатом).
Транслокаційна гіпокаліємія (введення інсуліну або глюкози, метаболічний алкалоз, гіпокаліємічний періодичний параліч вагітних кішок, дія катехоламінів).
Хлор
Псевдогіпохлоремія (гіперпротеїнемія ліпемія (при використанні титриметричного методу).
Хронічний респіраторний ацидоз.
Кетонурія.
Поліурична стадія ниркової недостатності.
Розвиток набряків, опіки.
Втрата через ШКТ.
Випоти.
Гіперадренокортицизм.
Застійна серцева недостатність.
Введення бікарбонату натрію.
Застосування петлевих або тіазидних діуретиків.
Форма видачі результату: кількісний тест.
Одиниці виміру: ммоль/л.
Референсні значення лабораторії Зоолабікс:
Натрій
Собаки: 142-155 ммоль/л.
Кішки: 142-158 ммоль/л.
Калій
Собаки: 4-5,7 ммоль/л.
Кішки: 4-5,5 ммоль/л.
Хлор
Собаки: 98-118 ммоль/л.
Кішки: 108-125 ммоль/л.
Page updated
Google Sites
Report abuse