ГГТ (Гаммаглутамілтрансфераза)

ГГТ (гама-глутамілтрансфераза)

Термін виконання: 1 день (плюс 1-2 для регіонів)

Досліджуваний матеріал: Сироватка крові

Метод визначення: Кінетичний, IFCC, стандартизований, з L-глутаміл-3-карбокси-4-нітроанілідом

Гама-глутамілтрансфераза є ферментом, який бере участь у метаболізмі амінокислот. ГГТ бере участь у глутаміловому циклі, де каталізує перенесення γ-глутамілового залишку з гамма-глутамілового пептиду, такого як глутатіон, на амінокислоту або інший пептид. Спільно з пептидазою ГГТ грає важливу роль у регуляції концентрації внутрішньоклітинного глутатіону, здійснюючи позаклітинний гідроліз глутатіону на три складові його пептиду, які надалі можуть легко використовуватися клітинами для синтезу глутатіону всередині клітин (при необхідності). ГГТ спільно з глутатіон-S-трансферазою сприяє детоксикації ксенобіотиків та канцерогенів. ГГТ відщеплює гамма-глутамілові фрагменти від кон'югатів глутатіону і перетворює їх на розчинну форму, яка легко виводиться з організму. Цей шлях також відіграє певну роль у метаболізмі медіаторів, таких як лейкотрієни, гепоксиліни та простагландини.

ГГТ у високій концентрації міститься у нирках, підшлунковій залозі, молочних залозах, у меншій – у печінці, селезінці, кишечнику, легких та насіннєвих бульбашках. ГГТ не виявлена в скелетних м'язах та міокарді. ГГТ знаходиться в основному на зовнішній стороні мембрани клітин, що мають високу адсорбційну або секреторну здатність, і зв'язується з клітинною мембраною за допомогою гідрофобного трансмембранного пептиду. Таке розташування ферменту визначає специфіку дослідження за допомогою діагностичних тестів. У нирках ГГТ локалізується на люмінальній поверхні клітин проксимального відділу ниркових канальців, і у разі їх ушкодження фермент потрапляє у сечу. Чутливим та раннім індикатором ушкодження епітелію ниркових канальців є визначення співвідношення активності ГГТ до рівня креатиніну в сечі (активна). Найбільша активність ГГТ у сечі відзначається у гострій фазі захворювання, під час хронічної стадії хвороби активність ГГТ у сечі швидко падає. У підшлунковій залозі ГГТ розташовується на люмінальній поверхні клітин, що вистилають ацинуси та протоки підшлункової залози, і вивільнення ферменту відбувається в протоки підшлункової залози, а не в кров. Тому зростання активності ГГТ у сироватці крові зазвичай не пов'язане з пошкодженням підшлункової залози або нирок.

Підготовка пацієнта: для отримання точніших результатів тварини перед дослідженням повинні перебувати на голодній дієті щонайменше 12 годин.

Спосіб відбору проб: венепункція.

Преаналітика:

1. Взяття крові – пробірка із жовтою кришкою, із ГЕЛЕМ.

2. Обережно перевернути пробірку 4-6 разів.

3. Пробірку залишити у вертикальному положенні на 30 хвилин за кімнатної температури.

4. Центрифугувати за 2000 g. 10 хв, пізніше 60 хвилин після взяття.

5. Контейнер маркувати П.І.Б. власника та прізвисько тварини, заповнити направний бланк.

6. Температурний режим транспортування до лабораторії +2°С...+8°С (синій пакет).

7. Термін виконання 1 день (плюс 1-2 дні для регіонів)

УВАГА! Мінімальний об'єм крові необхідний для дослідження – 1.5 мл

Стабільність проби: 5 днів при +2 ° С ... + 8 ° С (при зберіганні на гелі).

Інтерпретація результату:

Результати дослідження містять інформацію лише для лікарів. Діагноз ставиться виходячи з комплексної оцінки різних показників, додаткових відомостей і від методів діагностики.

Патологія печінки – найчастіша причина підвищення активності ГГТ у сироватці крові, що зумовлено локалізацією ферменту. ГГТ була виявлена як на епітеліальних клітинах жовчних канальців, так і на синусоїдальній та біліарній поверхнях гепатоцитів, але у значно меншій кількості. Ймовірно, з цим пов'язане незначне підвищення рівня ГГТ при гепатоцелюлярних ушкодженнях та аномаліях портальних судин та значне збільшення сироваткової активності ферменту при холестатичних захворюваннях печінки. Гостра печінкова недостатність сама собою не є причиною збільшення сироваткової ГГТ за відсутності супутнього холестазу.

Збільшення активності ГГТ у сироватці крові внаслідок холестазу може бути спричинене як підвищеною продукцією ферменту, так і солюбілізацією ГГТ, прикріпленої до клітинної мембрани. У собак підвищення активності ГГТ також відбувається в результаті індукції лікарськими препаратами, аналогічно тим, що описані для ЛФ.

Активність ГГТ у сироватці крові у кішок і собак часто інтерпретується у поєднанні із сироватковою активністю ЛФ. Активність ГГТ насамперед пов'язана з пошкодженням епітеліальних клітин жовчних проток, тоді як активність ЛФ асоціюється з пошкодженням гепатоцитів. Для виявлення гепатобіліарної патології у собак ГГТ є специфічнішим, але менш чутливим маркером, ніж ЛФ. Для виявлення захворювань печінки у котів сироточна активність ГГТ служить більш чутливим, але менш специфічним показником, ніж ЛФ (виняток становить ліпідоз печінки). У кішок з ліпідозом печінки зазвичай відзначається більше підвищення сироваткової активності ЛФ у порівнянні з ГГТ, яка може залишатися в межах референсних значень або незначно збільшуватись. Однак якщо присутній некровоспалительный процес, що є основною причиною ліпідозу печінки, активність ГГТ може підвищуватися більшою мірою, ніж активність ЛФ.

У собак спостерігається відповідна зміна сироваткової активності ГГТ та ЛФ при холестазі. Це дозволяє припустити, що у собак період напіввиведення ГГТ може бути аналогічним або приблизно дорівнює періоду напіввиведення печінкової ЛФ, який становить три дні. Рівень сироваткової ГГТ підтримується протягом усього процесу захворювання, і діагностична чутливість не втрачається через швидке повернення активності ГГТ у діапазон референсних значень.

У новонароджених, які споживають молозиво з високою активністю ГГТ, спостерігається висока активність цього ферменту у сироватці крові, що необхідно враховувати під час інтерпретації результатів дослідження. У цуценят, що вживають молозиво, сироваткова активність ГГТ може у 100 разів перевищувати референсні значення для дорослих тварин та досягати значень до 3558 Од/л. Починаючи з третього дня життя рівень ГГТ починає поступово знижуватися і до 10-денного віку показник досягає значень дорослих тварин.

У собак, які отримували глюкокортикоїди, або у собак з гіперадренокортицизмом, як правило, у сироватці крові відзначається підвищення активності ГГТ, що є результатом підвищеного синтезу ферменту печінковою тканиною або вторинних змін стосовно стероїдної гепатопатії. Протисудомні препарати не викликають збільшення сироваткової активності ГГТ або викликають незначне її підвищення.

При холестазі внаслідок пошкодження епітеліальних клітин жовчних проток та підвищення тиску жовчі відзначається збільшення жовчних кислот у сироватці крові, які самостійно або у поєднанні з гідролітичними ферментами сприяють солюбілізації чи від'єднанню ГГТ від клітинної мембрани. Цим обумовлено початкове зростання сироваткової активності ГГТ. За збереження холестазу відбувається проліферація епітеліальних клітин жовчних проток при одночасному збільшенні активності ферменту. Стабільно висока активність ГГТ у сироватці може вказувати на гіперплазію жовчних проток, внаслідок якої відбувається безперервне надходження ГГТ у сироватку крові.

У кішок цей показник є більш чутливим індикатором холестатичного захворювання в порівнянні з ЛФ. У кішок з ліпідозом печінки, незважаючи на підвищення інших індикаторів холестазу (ЛФ, білірубін), збільшення рівня ГГТ може бути відсутнім або його підвищення може досягати лише невеликих значень.

Підвищення рівня:

• Цироз печінки.

• Гепатит/холангіогепатит.

• Гепатобіліарні неоплазії.

• Застосування кортикостероїдів чи ендогенне підвищення рівня кортикостероїдів (собаки).

• Стероїдна гепатопатія.

• Біліарна гіпертензія.

Зниження рівня:

Немає діагностичної цінності.

Форма видачі результату: кількісний тест.

Одиниці виміру: Од/л.

Референсні значення лабораторії Зоолабікс:

Собаки: 0-6 міс. - 2-8 Од/л; 6-12 міс. - 0-6 Од/л; старше одного року – до 6 Од/л.

Кішки: 0-6 міс. - 0-4 Од/л; 6-12 міс. - 0-6 Од/л; старше одного року – до 6 Од/л.